flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Новели щодо примусового виконання судових рішень

* Зверніть увагу, що інформація, викладена в статті, може бути неакутуальною у зв`язку із набранням чинності ЗУ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" 

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (далі по тексту – Закон) в новій редакції, в зв’язку з чим Зарічний районний суд м. Суми вважає за необхідне довести до відома населення наступну інформацію.

Для досягнення дієвості та забезпечення виконання рішень судів, діють відповідні виконавчі органи, на які безпосередньо і покладено обов’язок примусового виконання судових рішень, що здійснюється на підставі виконавчих документів.

Відповідно до ст. 3 Закону, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Наведеним Законом визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону).

Приватні виконавці здійснюють примусове виконання рішень, передбачених ст. 3 Закону, крім: рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; рішень про виселення та вселення фізичних осіб; рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; рішень про конфіскацію майна; рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"(ч. 2 ст. 5 Закону).

Слід також зауважити про те, що приватні виконавці зможуть здійснювати свою діяльність лише після 05 січня 2017 року, оскільки відповідні положення Закону вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» (п. 1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення»).

Також цим Законом передбачено можливість добровільного виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ст. 7 Закону), зокрема, виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

В такому випадку підприємства, установи, організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, зазначені у ч. 1 ст. 7 Закону, за заявою стягувача зобов’язані здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у розмірі, визначеному виконавчим документом, з урахуванням положень статті 70 цього Закону. У разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником стягувач має право пред’явити виконавчий документ для примусового виконання.

Для звернення судового рішення до примусового виконання, відповідна сторона, на користь якої ухвалено судове рішення та яке набрало законної сили, повинна отримати в суді виконавчий документ для його подання до відповідного органу, в обов’язки якого входить його примусове виконання, при чому виконавчий документ видається судом лише за письмовою заявою такої сторони.

Проте, як свідчить судова практика, сторони (учасники провадження), на користь яких винесено судове рішення, не завжди вчиняють своєчасно (одразу після набрання судовим рішенням законної сили) наведені дії, а інколи досить тривалий час не звертаються до суду за отриманням виконавчих документів, що призводить до певних негативних наслідків для цих осіб та змушує додатково витрачати час для поновлення своїх прав, шляхом повторного звернення до суду.

Так, статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в наведеній нормі, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо може бути пред’явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Також ч. 4 ст. 12 Закону визначені випадки, коли строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема у разі пред’явлення виконавчого документа до виконання або надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Якщо особою пропущено терміни пред’явлення виконавчого документа до виконання, відповідний орган виконання судового рішення повертає виконавчий документ стягувачу (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»), внаслідок чого особа, на користь якої ухвалено судове рішення, та яка зацікавлена в його виконанні, вимушена буде звертатись до суду в порядку відповідного судочинства для поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (ч. 6 ст. 12 Закону, стаття 371 ЦПК України, стаття 261 КАС України).

Слід також зауважити про те, що, згідно процесуальних законів, поновлення згаданих строків не є безумовним і залежить в першу чергу від поважності причин їх пропуску, а отже від того, наскільки обґрунтованими та доведеними доказами будуть ці обставини і в судовій практиці були випадки відмови в задоволенні таких заяв.

Крім викладеного, суд наголошує на тому, що новим Законом України «Про виконавче провадження» при пред’явленні виконавчого документа до примусового виконання передбачена необхідність сплати авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру  та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 2 ст. 26 Закону).

Квитанція про сплату наведеного внеску обов’язково додається до заяви про примусове виконання рішення, а відсутність такої квитанції (непідтвердження стягувачем сплати внеску) тягне за собою повернення виконавчого документа стягувачу (п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону).

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Також від сплати авансового внеску звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок також  не сплачується.