Зарічний районний суд м. Суми

Узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону
України від 8.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності з 15.12.2017, внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-УІ). Цим Законом запроваджено єдиний підхід до визначення ставок судового збору, уточнено порядок сплати судового збору, позбавлено пільг зі сплати цього збору ряд органів державної влади.

Зазначені зміни зумовили необхідність вивчення практики застосування судами положень законодавства, що регулює питання справляння судового збору. Об’єктом вивчення були судові рішення окружних та загальних місцевих судів як адміністративних, а також судові рішення Харківського апеляційного адміністративного суду, в яких суди виклали правові позиції щодо застосування законодавства про судовий збір. Також для забезпечення єдиного підходу до застосування Закону № 3674-УІ здійснено порівняльний аналіз практики адміністративних судів з практикою інших вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3674-УІ судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

У розумінні статті 2 цього Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3674-УІ судовий збір справляється:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

за видачу судами документів;

у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Таким чином, законодавець чітко розмежовує об’єкти справляння судового збору, відокремлюючи, зокрема, судовий збір за подання позовної заяви та судовий збір за подання до суду апеляційної і касаційної скарг.

Раніше таке розмежування мало принципове значення не лише для визначення розміру судового збору окремо для позовної заяви та окремо для апеляційної і касаційної скарг, згідно частини другої статті 4 Закону №3674-УІ. Відокремлення таких об’єктів справляння судового збору мало враховуватися при застосуванні положень частини

другої статті 3 та статті 5 Закону №3674-УІ, якою визначені випадки звільнення від сплати судового збору.

Такий підхід щодо вирішення питання сплати судового збору було відображено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про судовий збір", доведеною до відома постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 №3674-УІ, згідно якої позивачі, які звільняються від сплати судового збору за подання позовних заяв, наділені такою пільгою лише щодо звернення до суду з позовними заявами. За подання до суду інших документів, що є об'єктами справляння судового збору, вони сплачують судовий збір на загальних підставах.

На сьогодні сформовано єдину практику Верховного Суду щодо вищевикладеного питання. Підставою стало рішення Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року, яким визнано, що позивачі у справах про захист їхніх прав як споживачів звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» не лише у суді першої інстанції.

Відсутність у Законі України «Про судовий збір» серед осіб, які звільняються від сплати цього збору, категорії споживачів не може означати те, що останні не мають вказаної пільги, оскільки така встановлена спеціальним щодо споживачів Законом.

Більше того, Закон «Про судовий збір» не скасував відповідну пільгу у Законі «Про захист прав споживачів», а вніс до нього зміни. Цим Парламент засвідчив збереження для споживачів пільги зі сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, висловленої Верховним Судом України у 2017 році у справах № 6-185цс17 і № 6- 916цс17, згідно з якою споживач звільнявся від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви та мав сплачувати такий збір за подання до суду, зокрема, апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що порушені права споживача можуть бути захищені не лише у суді першої інстанції, але й у судах інших інстанцій, розгляд справи в яких є частиною єдиного цивільного процесу.

Справляння судового збору за подання позовної заяви
про відшкодування шкоди

У судовій практиці виникають певні труднощі стосовно застосування того ж пункту тринадцять частини другої статті 3 Закону № 3674-УІ, згідно якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Пунктом три частини п’ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень.

Разом з тим, застосовуючи положення пункту тринадцять частини другої статті З Закону № 3674-УІ адміністративні суди мають звертати увагу на те, що це законодавче

положення поширюється лише на вимогу, яка визначена пунктом третім частини п’ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п’ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зміст цієї норми вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимоги про відшкодування шкоди не є об’єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується. Саме така позиція висвітлена у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону № 3 674-VI, доведеною до відома постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень від 08.07.2011 Закону № 3674-УІ, а також у Постанові ВСУ від 14.03.2017 у справі №п/800/559/16 .

В якості прикладу можна навести адміністративну справу №582/872/17 за позовом Левченко О.М. до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними дій (в частині припинення виплати пенсії з квітня 2017 року) та зобов ’язання поновлення нарахування й витати пенсії за віком, стати заборгованості. У цій справі вимозі відшкодувати шкоду (сплатити заборгованість) передувала вимога про встановлення порушених прав та інтересів позивача. Відповідно, судовий збір стягувався лише за таку вимогу.

Справляння судового збору за подачу заяв про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення

Судами неоднозначно розуміються положення пункту третього частини другої статті 3 Закону № 3674-УІ, згідно з яким заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення не є об’єктом справляння судового збору, та підпункту шостого пункту третього частини другої статті 4 цього Закону, яким за подання такої заяви до адміністративного суду передбачена сплата судового збору - 0,3 розміру мінімальної заробітної плати.

Як показав аналіз судової практики, колізію між вказаними положеннями адміністративні суди вирішують на користь підпункту шостого пункту третього частини другої статті 4 Закону № 3674-УІ як спеціальної норми та у разі несплати судового збору за подання такої заяви ухвалюють рішення про залишення заяви без руху, зобов’язуючи заявника сплатити судовий збір.

Такий підхід до вирішення питання про сплату судового збору узгоджується з позицією Міністерства юстиції щодо порядку правозастосування у разі суперечності правових норм нормативно-правових актів однакової юридичної сили, висловленої у листі від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії".

Зокрема, у пункті 1 Листа зазначено, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.

Крім того, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Тобто, для усунення зазначеної колізії законодавчих норм необхідно врахувати, що зміни, внесені до частини другої статті 4 Закону № 3674-УІ щодо викладення її в новій редакції, яка передбачала сплату судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, були внесені Законом України від 22.05.2015 № 484-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору".

Відповідно, прийняті пізніше правові норми, які запроваджували обов’язкову сплату судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, підлягають застосуванню судами, незважаючи на існування суперечностей з нормою права того ж нормативного акту, яка продовжує існувати, проте була прийнята законодавцем значно раніше.

Разом із тим, єдиним способом усунення цієї колізії є внесення змін до Закону № 3674-УІ та встановлення правил справляння судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення на основі єдиних вимог.

Пільги щодо сплати судового збору

Згідно пункту тринадцять частини першої статті 5 Закону №3674-VI пільга по сплаті судового збору надається учасникам бойових дій, Героям України, які звільняються від сплати судового збору у справах пов’язаних з порушенням їхніх прав.

При застосуванні зазначеної норми права на практиці виникає питання: пільга по сплаті судового збору стосується лише позовів, поданих на захист їх прав як учасників бойових дій, Героїв України чи зазначені особи звільняються від сплати судового збору при поданні будь-якого позову?

Для правильного вирішення цього питання судам слід звернути увагу, що на відміну від інших категорій осіб, звільнених від сплати судового збору (наприклад, інваліди І та II групи), надання такої пільги законодавець обмежує певною умовою - позовні вимоги повинні бути направлені на захист прав позивача, як учасника бойових дій чи Героя України.

Статус учасника бойових дій, Героя України та їх права визначені в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно, якщо особа звертається до суду з позовними вимогами, які не направлені на захист прав, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чи іншим законодавством, яке уособлює права такої особи з наявним у неї статусу учасника бойових дій чи Героя України, судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

У будь-якому випадку, при вирішенні питання наявності у заявника визначених законом пільг, судам необхідно долучати до матеріалів справи (витребовувати у разі їх відсутності) відповідні докази на підтвердження статусу такої особи (наприклад, учасника бойових дій, Героя України, військовослужбовця, тощо).

Харківським апеляційним адміністративним судом приділялася увага визначенню особи, яка звертається з апеляційною скаргою, щодо наявності саме у неї пільг зі сплати судового збору.

Так, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 588/1517/17 було акцентовано увагу на тому, що лише позивач, як учасник бойових дій, під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнений від сплати судового збору, згідно пункту тринадцять частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”. Разом з тим, ця пільга не розповсюджується на відповідача, який діючим законодавством не віднесений до переліку осіб, які звільнені від стати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищезазначене, суддею Харківського апеляційного адміністративного суду було постановлено ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху і надано час, відповідно до чинного законодавства, для усунення недоліків.

Порядок сплати судового збору

У судовій практиці виникають питання щодо порядку внесення до комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» відомостей про сплату судового збору у разі, якщо він вже сплачений на реквізити одного суду, а справа направлена за підсудністю до іншого суду?

Дійсно, Законом № 3674-VI передбачено сплату судового збору за місцем розгляду справи із зарахуванням його до спеціального фонду державного бюджету України (частина першої статті 9). При цьому місце розгляду справи адміністративним судом визначається з огляду на вимоги статей 19 - 21, 25 - 28 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до адміністративного суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України до іншого адміністративного суду, то останній не вправі в зв'язку з цим залишати без руху відповідну заяву чи скаргу з посиланням на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки в такому випадку визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Законом передбачено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (частина друга статті 9). При цьому адміністративний суд може з’ясувати відповідну обставину, використовуючи способи, передбачені чинним законодавством, зокрема у разі необхідності отримувати таку інформацію від територіальних органів казначейства, яким судовий збір перераховано від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до абзаців першого та другого частини третьої статті 6 Закону № 3674- VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер,

судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як показує аналіз судової практики, позивачі по-різному формулюють зміст позовних вимог, зокрема, у справах, пов’язаних з оскарженням рішення суб’єкта владних повноважень: в одних випадках пред’являють позови про визнання рішення протиправним, в інших - змістом позовних вимог є скасування такого рішення чи визнання його нечинним. Переважно позивачі об’єднують такі дві вимоги в позовній заяві.

Як вимагають положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи справу, суд повинен визначитися щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваного акта, дії чи бездіяльності та встановити правові наслідки протиправності акта. Такими наслідками згідно з вказаним положенням є скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. При цьому вимога про визнання рішення протиправним може бути окремим способом захисту порушеного права.

Таким чином, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі № 800/559/16, а також у Постанові Пленуму Вищого

адміністративного суду України №2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-УІ «Про судовий збір» від 05.02.2016.

В якості прикладу відповідної судової практики з цього питання, можна навести справу справу № 820/5708/17 за адміністративним позовом до ДФС України з вимогами про визнання протиправними та скасування рішення про відмову у реєстрації восьми податкових накладних, зобов’язання їх зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та стягнення суми судового збору в розмірі 14400 гри за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції правильно порахував судовий збір в аспекті стягнення за кожну вимогу немайнового характеру щодо визнання протиправними та скасування рішення про відмову у реєстрації окремої суми судового збору за кожну податкову накладну. Разом з тим, суд припустився помилки, нараховуючи додатково судовий збір на вимогу немайнового характеру про зобов’язання ДФС зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних такі податкові накладні. Адже, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх

вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

Узагальнення судової' практики адміністративних судів Харківського апеляційного округу свідчить про відсутність грубих помилок при вирішенні питання розподілу адміністративних справ за характером спору на майновий та немайновий для реалізації вимог Закону № 3674-УІ. Суди при розгляді справ правильно виходять з того, що звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

Як приклад можна навести справу № 820/5351/17, в якій позивач просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області. Тобто, позивач оскаржував нараховані грошові суми, які підлягали сплаті за цими податковими повідомленнями-рішеннями. Отже, прийняття цих документів ГУ ДФС у Харківській області стало наслідком зміни майна позивача і саме тому до цих правовідносин стосовно сплати судового збору застосовуються положення підпункту першого пункту третього частини другої статті 4 Закону №3674-УІ, а саме, судовий збір нараховується як за вимогу майнового характеру.

Зарахування судового збору до Державного бюджету України

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3674-УІ в редакції, від 24.02.2018, судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

На відміну від попередньої редакції цієї норми, в новій редакції відсутнє положення щодо обов’язкової сплати судового збору виключно через установи банків чи відділення зв’язку.

Таким чином, платник судового збору для сплати цього збору може використовувати будь-який засіб платежу, у тому числі ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

З огляду на викладене неправильною є позиція окремих судів, які в ухвалах про залишення позовної заяви без руху вказують вимоги до платіжного доручення про сплату судового збору, зокрема зазначають, що документ повинен містити помітку кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету_______________________________________________________ грн (дата)».

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 3674-УІ суд, перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Таким чином, зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перевіряється відповідно до Закону

№ 3674-УІ. Відсутність такої інформації в документі про сплату судового збору не робить такий документ неналежним.

Під час проведення узагальнення судової практики з питання підтвердження сплати судового збору шляхом зарахування до бюджетної установи банку виявлена інша судова позиція, а саме.

Законом № 3674-УІ було запроваджено перевірку суддею перед відкриттям (порушенням) провадження у справі зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (частина друга статті 9 Закону № 3674-УІ)

У судовій практиці є випадки надходження до суду позовних заяв або інших заяв, до яких додано документ про сплату судового збору, який не зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, тобто суддею встановлено факт ненадходження коштів на вказаний у платіжному документі рахунок або надходження коштів, на підставі іншого платіжного документа.

У такому разі, платіжний документ, доданий до заяви, не може вважатися належним доказом сплати судового збору, що є підставою для залишення заяви без руху.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд має зазначати фактичні обставини, які свідчать, що додана до позовної заяви квитанція про сплату судового збору не підтверджує зарахування коштів до спеціального фонду Державного бюджету України.

Здійснений аналіз судової практики свідчить про наявність однакового підходу суддів усіх юрисдикцій до застосування наслідків не зарахування судового збору до Державного бюджету, виявлених у порядку частини другої статті 9 Закону № 3 674-VI.

Що стосується положення статті 298 Кодексу адміністративного суду України про залишення апеляційної скарги без руху судом апеляційної інстанції.

Частина друга статті 298 Кодексу адміністративного суду України зазначає, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Тобто, якщо до апеляційної скарги, відповідно до пункту першого частини п’ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України не додано документ про сплату судового збору, то така апеляційна скарга, відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, залишається без руху.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2018 по справі № 591/6946/17 за позовом Румянцева Олега Валентиновиач до Прокуратури Сумської області про зобов'язання вчинити дії апеляційну скаргу залишено без руху з підстав її подання з порушенням вимог п. 1 ч. 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме апелянтом судовий збір сплачений не за місцем розгляду справи та відсутні дані про його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України.

Повернення судового збору

Згідно частини першої статті 7 Закону №3674-VI, судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила. Також, судовий збір повертається у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Тобто, за загальним змістом частини першої статті 7 Закону №3674-VI судовий збір повертається у випадку, коли наступили процесуальні наслідки, які не залежать та не потребують розгляду справи по суті та оцінки обставин справи і наданих сторонами доказів.

Разом з тим, судам необхідно врахувати вимоги статті 142, частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повернення п’ятдесяти відсотків судового збору з бюджету, сплаченого при поданні позову, у разі закриття провадження у справі у зв’язку з примиренням сторін, відмовою від позову та визнання позову відповідачем.

Аналогічні вимоги щодо повернення судового збору містяться в пунктах третьому та четвертому статті 7 Закону № 3674-УІ.

Однак треба мати на увазі, що у випадку відмови позивача від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, відповідно до вимог статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

Відповідно до статті 8 Закону № 3674-УІ, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення містить частина перша статті 133 Кодексу адміністративного суду України.

Як показує судова практика, при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Як зазначено у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір» від 23.01.2015, обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, не є вказані аргументи і підставою для відстрочення його сплати.

Таку ж позицію підтримав Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 25.09.2015 (51554263).

В судах на практиці виникає питання: чи можна вважати достатнім та беззаперечним доказом, що підтверджує тяжкий матеріальний стан, і чи є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати наявність у заявника статусу внутрішньо переміщеної особи?

Нова редакція Закону №3674-УІ (з врахуванням змін, внесених Законом № 2147- VIII від 03.10.2017) вказує на обставини, за яких можливе відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Положення частини першої статті 8 зазначють, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.

Частина друга статті 8 вказує, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Судам варто мати на увазі, що перелік зазначених умов є вичерпним, що зумовлює обов’язок судів при вирішенні питання про розстрочення, відстрочення, зменшення або звільнення від судових витрат чіткого дотримання норм статті 8 Закону № 3674-УІ.

Зокрема, при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів для оплати судового збору. Водночас, відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Так, у справі № 638/16669/17 Харківським апеляційним адміністративним судом було зазначено, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов'язком суду.

Також, слід зауважити, що положення вказаної статті можуть застосовуватися лише до фізичних осіб. Стосовно юридичних осіб, органів державної влади або органів місцевого самоврядування положення щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати не застосовуються.

Відповідна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 29.01.2018 у справі К/9901/6951/18 (805/3747/17-а), якою було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги об’єднаного управління Пенсійного фонду України, мотивоване відсутністю видатків на сплату судового збору, оскільки заявник не є суб’єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.

Також, в судовій практиці виникають питання: яким чином потрібно діяти судді у разі, якщо винесено ухвалу про відстрочення сплати судового збору до ухвалення постанови та на момент її винесення судовий збір позивачем ще не сплачений?

Як показує судова практика, позивачі не завжди дотримуються умов відстрочення чи розстрочення сплати судового збору та у встановлений судами строк цей збір не сплачують.

Наслідки несплати судових витрат визначені у частині другій статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з цим приписом якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Порядок сплати судового збору у справах з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності

Стосовно сплати судового збору за розгляд судом адміністративних справ з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Частина друга статті 3 та стаття 5 Закону № 3674-УІ, яка визначає об’єктів справляння та пільги щодо сплати судового збору, не передбачає жодних підстав звільнення особи від сплати судового збору за подачу адміністративного позову про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності.

У той же час, відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Відповідно, така неузгодженість приписів норм права може викликати певні складнощі при вирішенні цієї категорії справ. Однак, в цих випадках судам слід керуватися правовою позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 31.01.2017 у справі про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, а так само постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України справа 306/17/16-а згі дно вимог часини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналізуючи положення статті 287, пункту третього частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Верховний Суд України зазначив, що такі норми Кодексу України про адміністративні правопорушення кореспондують положенням підпункту першого частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ.

У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-УІ серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.12.2016 (справа № 21-141 Оаі6). У Постанові вказано, що за подання позивачем або відповідачем - суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-УІ, сплаті не підлягає.

В якості приклада слід навести справу № 646/12633/15-а про визнання протиправним і скасування постанови про притягнення до адміністративної

відповідальності в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці ДФС України на користь позивача сплачений судовий збір.

Харківський апеляційний адміністративний суд, вказуючи на вимоги ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вказав, що необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання позову у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення проводиться, з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий розгляд цих справ. Норми Закону України «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення.

Тобто, за подання позову в справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом «Про судовий збір», сплаті не підлягає.

Отже, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується. У разі помилкової сплати позивачем судового збору, питання про його повернення вирішується в судовому засіданні, відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Також, у справі № 640/14563/16-а позивач звернулася до суду із заявою про прийняття додаткового судового рішення, в якій просив ухвалити додаткову постанову щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського районного суду м. Харкова стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Харківської митниці ДФС на користь позивача витрати на оплату судового збору.

Не погодившись із вказаною додатковою постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В обгрунтування апеляційної скарги вказав, що відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Відповідно відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.

Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.

Питання розподілу судових витрат у адміністративній справі

врегульовано статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої вказаної статті якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи із системного аналізу цієї норми, вбачається, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь позивача, який не звільнений від стати судового збору, підлягають тільки ті витрати, які документально підтверджені. У випадку звільнення позивача від стати судового збору, питання про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на отату судового збору у справі не вирішується.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону № 3674- VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його статта, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановленому законом.

Таким чином, позивачка у вказаній справі не була позбавлена права звернутися до суду із клопотанням про повернення судового збору в порядку, передбаченому статті 7 Закону № З674-УІ.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в ухвалі від 23.06.2017 по справі 464/2003/16-а.

В практиці судів виникають питання: чи звільняються від сплати судового збору відповідачі в аналогічних ситуаціях?

У взаємозв'язку із статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення Закон № З 674-УІ не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Також, вищезазначені норми права не містять положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

Порядок сплати судового збору під час подання заяви
про витребування доказів до початку судового розгляду

У судовій практиці також виникає питання: у разі, якщо у справі не проводиться попереднє судове засідання, а до початку судового розгляду сторонами по справі подана заява про витребування доказів з посиланням на Кодекс адміністративного судочинства України, то чи підлягає сплаті судовий збір, визначений підпунктом шість пункту третього частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, при поданні такої заяви?

При вирішенні цього питання необхідно виходити з загальних положень, що містяться у статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України щодо складу судових витрат (судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи).

Якщо до початку судового розгляду сторонами по справі подана заява про витребування доказів, то застосовуються положення частини четвертої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, де суд може витребувати докази до подання позову в порядку, встановленому статтями 114-117 цього Кодексу. Тобто, має місце процесуальна дія, вчинена в процедурі забезпечення доказів судом

Отже, необхідно відрізняти витребування доказів як самостійну процесуальну дію в ході розгляду поданого адміністративного позову та витребування доказів як спосіб забезпечення доказів судом до подачі адміністративного позову. Відповідно, якщо це стосується заяви про витребування доказів як самостійної процесуальної дії під час слухання справи, згідно вимог частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Також, при поданні заяви про витребування доказів, передбаченої частиною першою статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про витребування доказів попередньо оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією.

Стосовно заяви про витребування доказів, поданої на застосування судом заходів забезпечення перед подачею позовної заяви чи одночасно із нею, в цих випадках мають застосовуватись положення підпункту шостого пункту третього частини другої статті 4 Закону № 3674-УІ, якою передбачено об’єктом справляння судового збору таку заяву про забезпечення доказів.

Відповідно до частини першої статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Також, відповідно до частини другої статті 116 КАС України, за подання до суду заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

Враховучи вищевикладене можна дійти висновку, що за подання клопотання про витребування доказів, якщо ця процесуальна дія не здійснюються як захід забезпечення доказів, судовий збір не повинен сплачуватись. Судовий збір, крім компенсації витрат на здійснення судочинства, виконує ще й дисциплінуючу функцію - перешкоджає поданню сторонами необгрунтованих позовів, заяв, клопотань. Адже в разі відмови в їх задоволенні сплачені кошти не повертаються.

Сплата саме за подання заяви про забезпечення доказів є доцільною та виступає певним запобіжним чинником для того, щоб не допустити зловживання сторонами наданими їм процесуальними правами, які можуть завдати шкоди іншим особам чи обмежити їхні права. Саме з такої позиції виходив законодавець, передбачаючи стягнення судового збору за ці процесуальні дії.

Голова суду

Г.Є. Бершов

Узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»